Потенціал настільних профілактичних ігор

 

 

Використання просвітницько-профілактичних настільних ігор у програмах із формування здорового способу життя

 
 

У статті автор аналізує досвід розробки та впровадження спеціалістами Всеукраїнського громадського центру "Волонтер" просвітницько-профілактичних ігор у програмах із формування здорового способу життя дітей та молоді.  

 

В статье автор анализирует опыт разработки и внедрения специалистами Всеукраинского общественного центра "Волонтер" просветительско-профилактических игр в программах по формированию здорового способа жизни детей и молодежи.

 

The author analyses experience of experts of All-Ukrainian Public Center "Volunteer" in development and introduction of the educational and prevention games in implementation of programs for healthy life style promotion.

 
Наразі в Україні приділяється належна увага формуванню здорового способу життя, про що свідчать численні наукові дослідження, вітчизняні просвітницько-профілактичні програми і заходи, питома вага яких припадає на цільову групу дітей та молодих людей. Просвітницько-профілактична діяльність спрямована на інформування дітей і молоді про наслідки небезпечної поведінки, вироблення навичок здорового способу життя, сприяє формуванню культури та позитивного ставлення до власного здоров’я. Вона здійснюється навчальними закладами, медичними установами, соціальними службами та громадськими організаціями, засобами масової інформації.
Спеціалісти соціальної сфери використовують широкий арсенал форм і методів просвітницько-профілактичної роботи у галузі формування здорового способу життя. Спостерігається тенденція у зміні стилю роботи цих фахівців щодо поступового розуміння низької ефективності пасивних методів навчання у процесі формування життєвих навичок і навичок здорового способу життя та переході до активних. Нині все частіше використовуються інтерактивні методи просвітницько-профілактичної роботи з метою не тільки попередження певних хвороб і негативних явищ, а й (згідно з рекомендаціями ВООЗ) покращання якості життя певної особи.
Так, до інтерактивних методів просвітницько-профілактичної роботи належать настільні ігри, які останнім часом набули широкої популярності серед соціальних педагогів і соціальних працівників.
Проблемі формування здорового способу життя присвячено ряд наукових досліджень. Так, у працях О. Балакірєвої, О. Вакуленко, Л. Ващенко, Л. Жаліло, Н. Комарової, Р. Левіна, О. Яременка адаптовано до українського контексту міжнародні концептуальні засади сприяння здоров’ю як теоретичні основи формування здорового способу життя. Вітчизняні теоретики та практики О. Безпалько, Н. Заверико, Н. Зимівець, Т. Журавель, В. Оржеховська, О. Нікітіна, О. Песоцька, В. Петрович, Л. Сущенко, О. Стойко, С. Терницька, В. Шкуркіна запропонували нові соціально-педагогічні технології формування здорового способу життя дітей та молоді.
Метою цієї статті є аналіз специфіки використання інтерактивних ігор у профілактичній роботі, зокрема – настільних ігор; висвітлення досвіду розробки та впровадження спеціалістами Всеукраїнського громадського центру "Волонтер" просвітницько-профілактичних ігор у програмах із формування здорового способу життя дітей та молоді.
Відомо, що до інтерактивних методів можуть бути віднесені ті методи навчання, котрі організовують процес соціальної взаємодії, на підставі якого в учасників виникає певне «нове» знання, що народилося безпосередньо в ході цього процесу взаємодії, або стало його результатом.
Як вже зазначалося, в Україні під час реалізації просвітницько-профілактичних програм та проведення окремих заходів спеціалісти соціальної сфери усе частіше віддають перевагу інтерактивним методам навчання дітей та молоді. Така популярність у різноманітних фахівців, що займаються формуванням здорового способу життя, інтерактивних методів (а саме – ігор) має і зворотній бік. Інколи спеціалісти не сприймають цей метод як достатньо серйозний, що вимагає кропіткої підготовки. Можливо, це відбувається тому, що у назві методу одним із слів є саме „гра”, а вона найчастіше сприймається більшістю як „забавка”.Тому, нажаль, інтерактивну гру найчастіше використовують як спосіб зняття напруги, з метою розважитися, познайомитися, і рідше для вирішення завдання, спрямованого на особистісний розвиток, опрацювання певної теми, розвиток життєвих навичок.
Специфіка ігрової діяльності у просвітницько-профілактичній роботі полягає, перш за все, у профілактичній та корекційній спрямованості гри.
Метою таких iгop може бути як безпосередній розвиток якостей особистості, так i демонстрація творчості учасників, їх позицій i можливих перспектив розвитку. Програвання певних ситуацій, залучення учасників гри до ситуації вибору є реальним шляхом розвитку творчої особистості, таких її якостей, як: творчий інтерес, допитливість, бажання пізнати себе, впевненість у власних силах, оптимізм тощо.
 

 Одним з основних завдань інтерактивної гри є створення умов для знаходження її учасниками нового значущого досвіду соціальної поведінки, що допоможе їм розібратися в різних життєвих ситуаціях, з розумінням та аналізом яких до цього були певні труднощі. Взаємодія, у цьому випадку, виступає каталізатором і доповнює систему знань, що були раніше в учасників, і уявлень стосовно певних життєвих ситуацій. Таким чином, інтерактивну гру можна визначити як інтерактивний метод навчання, заснований на досвіді, отриманому у результаті спеціально організованої взаємодії учасників з метою зміни індивідуальної моделі поведінки [1].

Російський науковець В. Кругліков стверджує, що ігровому навчанню властиві ті ж самі риси, що і грі: вільна розвиваюча діяльність, що виконуються за настановами ведучого (вчителя, вихователя), але без його диктату. Учасниками процесу така діяльність здійснюється без примусу, за бажанням, з задоволенням від самого процесу діяльності; творча, імпровізаційна, активна за своїм характером діяльність; емоційно забарвлена, піднесена, на основі здорової конкуренції; діяльність, яка відбувається у межах прямих та опосередкованих правил, що відображають зміст гри та елементи суспільного досвіду; діяльність, що має імітаційний характер; діяльність обумовлена місцем дії, тривалістю, рамками простору та часу.
Ігрове навчання відрізняється від інших педагогічних технологій тим, що гра добре відома, звична та улюблена форма діяльності людини будь-якого віку. Також вона є одним з найбільш ефективних засобів активізації, що залучає учасників до ігрової діяльності за рахунок змістовної суті самої ігрової ситуації і здатний викликати в учасників високу емоційну та фізичну напругу. У грі значно простіше долати труднощі, перепони, психологічні бар'єри; мотиваційна за своєю суттю. По відношенню до пізнавальної діяльності, вона потребує і викликає в учасників ініціативу, наполегливість, творчий підхід, уяву, цілеспрямованість, дозволяє вирішувати питання передачі знань, умінь та навичок, досягати глибини особистісного усвідомлення учасниками законів природи, суспільства, безпечної поведінки, відповідальності. Гра дозволяє здійснювати на них виховний вплив, захоплювати їх увагу, переконувати, здійснювати терапевтичний вплив. Вона є багатофункціональною, адже її вплив на людину неможливо обмежити якимось одним аспектом, але всі її можливі впливи актуалізуються одночасно.
Гра – це переважно колективна, групова форма діяльності, в основі якої лежить змагальний аспект. У якості суперника, однак, може виступати не лише людина, але й обставини, і сама особистість, що грає (подолання себе, свого минулого результату). Вона нівелює значення кінцевого результату. У грі учасника влаштовує будь-який приз: матеріальний, моральний (заохочення, грамота, привселюдне оголошення результату), психологічний (самоствердження, підтвердження, підвищення самооцінки) тощо. Причому за умов групової діяльності результат сприймається через призму загального успіху, сприймається результат успіху команди як свій власний. У навчанні гра вирізняється наявністю чітко визначеної мети та відповідного їй педагогічного результату [2].
Враховуючи усе вище зазначене, слід наголосити на потенціалі застосування настільних просвітницько-профілактичних ігор у програмах із формування здорового способу життя дітей і молоді. У грі діти, як і дорослі, діють так, як би вони діяли в самих екстремальних ситуаціях, на межі сил подолання труднощів. Причому такий високий рівень активності досягається ними майже завжди добровільно, без примусу. 
Тому, висока активність, емоційна забарвленість гри породжує і високий ступінь відкритості учасників, що є дуже важливим для спеціаліста, який займається просвітницько-профілактичною роботою. Людина у грі відкривається, втрачає насторогу, недовіру. Це пояснюється тим, що учасник гри, вирішуючи завдання, надзвичайно захоплюється і тому не готовий до протидії з іншого боку. Експериментально було доведено, що у ситуації певної розсіяності уваги іноді легше переконати людину прийняти нову для неї точку зору (В. В. Бойко, 1983). Можливо цим, деякою мірою, визначається висока продуктивність навчаючого впливу настільних ігор. 
Досвід розробки та впровадження настільних ігор з актуальних питань сприяння здоров'ю дітей та молоді свідчить про важливість їх використання лише у рамках просвітницько-профілактичних програм, що підвищує результативність такої роботи, створює ситуацію успіху та викликає здоровий азарт у засвоєнні нових знань, відпрацюванні навичок її учасниками.
Спеціалісти Всеукраїнського громадського центру "Волонтер", які першими в Україні за підтримки Дитячого фонду ООН – ЮНІСЕФ розробили настільні просвітницько-профілактичні ігри, виокремлюють ряд їх особливостей [4]. Найчастіше настільна гра призначена для невеликої за кількістю осіб групи (до 5-8 осіб), хоча за умови індивідуального підходу у просвітницько-профілактичній роботі може грати і одна особа (ігри на основі пасьянсу тощо). Гра проводиться зазвичай у спокійній атмосфері за зручним столом. Часто у настільних іграх з ігровим полем використовується дайси (гральні кості), виконані у вигляді шестигранного кубика з нанесеними на його сторонами числами від 1 до 6.
Розрізняють декілька видів настільних просвітницько-профілактичних ігор:
-       карткові;
-       з кубиками;
-       вікторини;
-       стратегічні;
-       імітаційні;
-       рольові [1].
Спеціалісти Всеукраїнського громадського центру "Волонтер" рекомендують до просвітницької роботи залучати працівників закладу, вихователів, педагогів, батьків (за змогою), які безпосередньо не включені у процес гри, але можуть надавати додаткову інформацію дітям та молодим людям з питань, які обговорюються у грі. Також вони наголошують на важливості розробки політики щодо здорового способу життя, ВІЛ/СНІДу та ризикованої поведінки, до чого бажано включити дітей, молодь, вчителів, вихователів, працівників закладу, батьків. Тому важливо ознайомити місцеву громаду, церкву, державні та громадські установи, бізнес-структури з розробленою політикою закладу та тією просвітницькою роботою, яка ведеться в його стінах та активно залучати до неї. У разі виникнення дискусійних питань, запросити їх до діалогу.
У настільній грі, на відміну від іншого виду ігор, єдиним вікном між гравцями та світом, в якому знаходяться їх персонажі, є ведучий (майстер), який описує їм ситуацію, в якій опинились персонажі, а також зміни ситуації у результаті їх дій. Від професіоналізму ведучого багато в чому залежить результат гри.
Так, у методичних рекомендаціях щодо проведення настільних ігор "Володар кілець", "Крок за кроком", "Пригоди у країні Здоровляндії" з вихованцями притулків для дітей, колоній та слідчих ізоляторів [3], спеціалісти Всеукраїнського громадського центру "Волонтер" наголошують на тому, що ведучий повинен:
-       бути добре обізнаним з питань формування здорового способу життя, профілактики ВІЛ/СНІДу та ризикованої поведінки;
-       використовувати настільну гру тільки у ході реалізації просвітницько-профілактичної програми;
-       ніколи не використовувати гру на перших заняттях у рамках просвітницько-профілактичної програми;
-       дотримуватися чітких інструкцій щодо специфіки використання гри з певними цільовими групами, вибудовуючи роботу із урахуванням обізнаності та життєвого досвіду учасників;
-       вибірково та зважено підходити до формування груп гравців, керуючись принципами "не прорекламуй шкідливе", "не нашкодь";
-       ніколи не залишати гравців наодинці з грою, пам'ятаючи про власну відповідальність за можливу викривлену у ході гри інформацію щодо ризикованої поведінки;
-       намагатися стимулювати дискусію щодо різних аспектів здоров'я, не займаючи при цьому роль "суворого вчителя", прагнучи партнерського спілкування.
До переваг настільних інтерактивних ігор слід віднести: активність всіх її учасників; можливість програвати різні моделі поведінки, інші ролі; можливість одержання нового соціального та особистісного досвіду в процесі гри; наявність обов'язкового етапу рефлексії (багато інших видів ігор страждають від відсутності такого); можливість особистісного росту учасників; можливості застосування інтерактивних настільних ігор для діагностики, корекції, профілактики; можливість застосування інтерактивних ігор для різних категорій учасників (при модифікації правил й умов гри); глибокий рівень засвоєння інформації завдяки емоційним переживанням; вироблення вміння слухати та чути інших; знання „пропускаються через себе”, і деякі висновки людина робить самостійно, або під час групового обговорення; навчання через обмін досвідом або пасивне спостереження; взаємодія, активізація мислення; можливість аналізу своїх дій, відчуття набуття досвіду; можливість обміну досвідом та думками; вироблення вміння співпрацювати; здорова конкуренція у процесі здобуття нової інформації та закріплення отриманої; різноманіття форм, невідомість їх для учасників; можливість у невимушеній формі та атмосфері набувати досвід; розвиток індивідуальних здібностей та стимулювання, тим самим, до активної суспільно корисної діяльності, здорового способу життя; висока інформаційна продуктивність гри.
До недоліків настільних інтерактивних ігор у просвітницько-профілактичній роботі слід віднести: складність у підготовці й проведенні настільної гри, що вимагає від ведучого високого рівня обізнаності не лише з методики її використання, але й самої її тематики; необхідність чималих часових витрат; важливість високого рівня професійної підготовки ведучого; обмеженість застосування; існує ризик зіткнення особистісних амбіцій і різноманітних особливостей поведінки людини; загроза надмірної захопленості грою, невміння робити висновки; не працює у надмірно великих групах; вимагає високої відповідальності ведучого; пасивність деяких учасників, небажання брати участь (тому важливо використовувати настільну гру на 5-6 занятті у рамках просвітницько-профілактичної програми); неповністю учасник може розкрити свій потенціал; можна „зачепити” особистісні позиції, якості або приховані проблеми людини; не всі знання можна набувати саме через цей метод; по завершенню гри у деяких учасників можуть залишитись негативні переживання.
Отже, наразі в Україні існує досвід розробки та впровадження у просвітницько-профілактичних програмах інтерактивних настільних ігор. Однак, цей досвід свідчить про те, що перед спеціалістом, який застосовуватиме ці ігри у своїй роботі, постає завдання не лише оволодіти самою методикою їх проведення, але й мати високий рівень знань щодо здорового способу життя, ризикованої поведінки.
Залишається актуальним дослідження специфіки застосування настільних просвітницько-профілактичних ігор із різними цільовими групами дітей та молодих людей при здійсненні первинної, вторинної та третинної профілактики.
 
Список використаної літератури
1.     Активні методи просвітницької діяльності у профілактиці ВІЛ/СНІДу та ризикованої поведінки : посіб. для спец. приймальників-розподільників, притулків для неповнолітніх та виховних колоній / [О. В. Безпалько, Н. В. Зимівець, І. В. Захарченко та ін.] ; за заг. ред.: Р. Х. Вайноли, Т. Л. Лях. – К. : ТОВ „ДКБ „РОТЕКС”, 2007. – 190 с.
2.     Инновационные методы обучения в гражданском образовании / [Величко В. В., Карпиевич Д. В., Карпиевич Е. Ф., Кирилюк Л. Г.]. – 2-е изд. доп. – Минск : Медисон, 2001. – 168 с.
3.     Лях Т. Л. Використання інтерактивних методів у програмах з формування здорового способу життя / Т. Л. Лях, Т. В. Журавель // Основи громадського здоров’я: теорія і практика : навч.-метод. посіб. / [Т. П. Авельцева, Т. П. Басюк, О. В. Безпалько та ед.] ; за заг. ред. О. В. Безпалько. – Ужгород : ВАТ «Патент», 2008. – С. 152–216.
4.     Програма профілактики ВІЛ/СНІДу та ризикованої поведінки серед неповнолітніх у притулку для неповнолітніх / Т. В. Журавель, Т. Л. Лях // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. – 2006. – № 3 (15). – С. 109–125.

Автор: Т.Л. Лях

Джерело:

Прокоментувати цей запис
Тут ще немає коментарів

 

Введіть код, який вказаний на зображенні



 

e-mail: ten_z@ukr.net

м. Київ,
вул. Довженка, 2, кім. 53
(у приміщенні Київського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді)