Історія волонтерського руху

 

 Разом із відновленням традицій благодійності як невід’ємна її складова у незалежній Україні починає активно розвиватися волонтерський рух. Це благодійна діяльність, яка здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної платні, просування по службі, заради добробуту та процвітання спільнот і суспільства загалом; гуманістична діяльність, яка спрямована на соціальну допомогу певним верствам населення, розвиток добробуту та процвітання суспільства. 
Як суспільний рух волонтерство виникло на Заході, а першими волонтерами були самаритяни, які надавали допомогу усім, хто її потребував. Більш впевнено можна говорити про виникнення феномена волонтерства вже з середини ХІХ століття. 1859 рік вважається роком виникнення волонтерського руху у світі. Саме в цей період Анрі Дюран, відомий французький письменник-журналіст, вражений наслідками кривавої битви при Сольферіно, запропонував створити Червоний Хрест – організацію, яка б працювала на волонтерських засадах і надавала першу медичну допомогу полоненим та пораненим. Принципами, сформульованими Анрі Дюраном, керуються волонтерські організації усього світу.
Деякі дослідники виокремлюють ХХ ст. як головну віху в розвитку волонтерського руху. У Європі після закінчення Першої світової війни з’явилися люди, готові надавати допомогу постраждалим у війні. Саме в цей час були створені перші волонтерські організації. Було засновано Координаційний комітет міжнародної волонтерської служби (CCIVS) під егідою ЮНЕСКО зі штаб-квартирою у Парижі.
Волонтер (від лат. „voluntarius” – воля, бажання, від англ. „voluntary” – добровільний, доброволець, йти добровільно) – це особа, яка за власним бажанням допомагає іншим. У багатьох словниках термін „волонтер” часто трактується як „особа, яка добровільно поступила на військову службу”. Нині волонтерство майже не пов’язане із військовою службою. Воно розвивається, орієнтуючись на надання допомоги усім, хто її потребує.  
Вітчизняний науковець З.П. Бондаренко, аналізуючи підходи до визначення волонтерства, яке вітчизняними та зарубіжними науковцями ототожнюється із поняттям „добровільна діяльність”, зазначає, що дослідники тлумачать сутність даного феномена як: благодійність, що здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної платні, просування по службі, заради добробуту й процвітання спільнот і суспільства загалом; добровільницьку діяльність, засновану на ідеях безкорисливого служіння гуманним ідеалам людства та, не маючи цілей отримання прибутку, одержання оплати чи кар’єрного зросту; отримання всебічного задоволення особистих і соціальних потреб шляхом надання допомоги іншим людям; волонтер – доброволець, громадянин, що бере участь у вирішенні соціально значимих проблем у формі безоплатної праці; основу функціонування громадських організацій, форму громадянської активності населення; національну ідею милосердя та благодійності.
У світовій практиці найголовнішою ознакою волонтерства є те, що волонтер частину свого вільного (особистого) часу, сил, енергії, знань, досвіду добровільно (без примусу та вказівок „згори”) витрачає на здійснення діяльності, яка є корисною людям і суспільству загалом.
У Записці Генерального секретаря ООН, адресованій Комісії соціального розвитку Економічної та соціальної ради ООН, виділено найважливіші риси волонтерства. Серед них:
       турбота про людей. Адже співчуття, моральна підтримка, допомога, піклування сприяють формуванню важливої для людського суспільства атмосфери – взаємопідтримки. Для соціально-педагогічної роботи це важливий ресурс, який допомагає створювати безпечне середовище для існування та розвитку кожного члена суспільства. Найважливішим рушійним механізмом виступає людський фактор, який вище схеми взаємовідносин „ти – мені, я – тобі”. Для волонтерів характерними є формули: „я – тобі, ти – мені” та „я – усім”;
       солідарність і гуманна корисливість. Люди добровільно жертвують своїм часом заради встановлення взаємодовіри та причетності, що робить їх зацікавленими в благополуччі інших;
       духовна якість і громадянська чеснота. Адже його значення полягає не лише в тому, що ми робимо через любов та співчуття до інших, а й те, як це впливає на людину, яка надає добровільну допомогу, – „ми те, що ми робимо для інших”;
       багате джерело людського досвіду. Під „людським досвідом” розуміють досвід, який набуває людина в процесі взаємодії з іншими людьми, соціальними групами, державою. Милосердя, толерантність, солідарність, співробітництво, подолання конфліктів, лобіювання, емоційні й соціальні зв’язки, захист від небезпечного впливу тощо. Можливість ділитися, обговорювати, переймати більш ефективні форми, методи – це можливість напрацьовувати та вдосконалювати цей неформальний суспільний фонд вмінь та навичок встановлення й підтримки стосунків;
       нові інтелектуальні ресурси. Волонтери – це не лише виконавці програм, але й джерело нових ідей, нового життєвого досвіду;
       участь і відповідальність як суть активної громадянської позиції. Громадянськість, взаємодовіра, солідарність і відповідальність, підкріплені соціальними відносинами, які базуються на схожих світоглядних установках і спільності обов’язків, є взаємодоповнюючими цінностями;
       етичний стандарт, який обумовлює якість людських взаємостосунків;
       забезпечення надійної платформи для відновлення зв’язків між людьми. Відомо, що людей завжди розділяли багатство, культура, релігія, етнічне походження, вік, стать. Волонтерство ж може бути одним з найголовніших засобів примирення та відновлення розділеного суспільства, оскільки ця діяльність здійснюється без дискримінації за певними ознаками;
       нове бачення соціальної діяльності. Воно полягає в новому ставленні до зайнятості в галузі соціального захисту. Людина, яка бере участь у волонтерських програмах, отримує повну ясність у мотивації своєї праці. Первинним для неї є вже не компенсація за працю, а результат – допомога, вирішення проблеми тощо, а для руху в цілому – охоплення всього спектра суспільних проблем.
Міжнародною експертною групою з питань волонтерства та соціального розвитку в 1999 р. були визначені три характерні особливості волонтерської діяльності:
         діяльність має бути неприбутковою;
         діяльність повинна бути добровільною, згідно з особистою волею індивідуума;
         діяльність повинна бути корисною кому-небудь, не тільки волонтеру, або суспільству загалом.
У межах цієї концепції експерти визначили чотири типи волонтерської діяльності, а саме:
       взаємодопомога та самодопомога;
       філантропія та послуги іншим людям;
       участь або громадянський обов’язок;
       рекламно-пропагандистська діяльність або проведення кампаній.
 У Загальній декларації про волонтерську діяльність, яка була прийнята на XVI Всесвітній конференції волонтерів у 2001 році в Амстердамі (Нідерланди), визначено такі принципи діяльності волонтерів:
         визнання права на закріплення за всіма чоловіками, жінками та дітьми, незалежно від їхньої раси, віросповідання, фізичних особливостей, відповідного соціального та матеріального становища;
         поважання гідності й культури всіх людей;
         надання допомоги, безкоштовних послуг особисто чи організовано в дусі партнерства та братерства;
         визнання рівної важливості особистих і колективних потреб, сприяння їх забезпеченню;
         перетворення волонтерства на елемент набуття нових знань і навичок, удосконалення здібностей, стимулюючи при цьому ініціативу та творчість людей, надаючи кожному можливість бути творцем, а не користувачем, спостерігачем.
На думку вітчизняного науковця Н.В. Заверико історія волонтерства в Україні нараховує понад сто років. Першими вітчизняними волонтерами можна вважати представників Червоного Хреста, який організовував добровільний запис у сестри милосердя для роботи в шпиталях та лікарнях для бідних.
У своїй первинній суті поняття „волонтерство” прийшло до нас разом зі словами „громадянське суспільство” та „демократія”, „громадські організації”.
Волонтерство – це фундамент громадянського суспільства. Без участі волонтерів важко уявити громадські організації й благодійність взагалі, без них унеможливлюється якісний суспільний контроль за діями влади та бізнесу. Без волонтерів бракує енергії для будівництва суспільства, не вистачає сил і часу на людей, які потребують допомоги, не достатньо творчого потенціалу для розв’язання соціальних проблем.
У XXI ст. країни світу у своїй соціальній політиці все більше зважатимуть на міжсекторальну взаємодію держави, бізнесу, громадських організацій. Саме шляхом встановлення балансу між різними силами формуватимуться цінності, встановлюватимуться пріоритети, розподілятимуться ресурси. Один із найпотужніших людських ресурсів у цьому процесі – волонтери.
Для України, як і для всього світу, волонтерство є актуальним і важливим з різних причин.
По-перше, як свідчить багаторічний досвід використання праці волонтерів, це ефективний спосіб вирішувати складні проблеми окремої людини, суспільства та довкілля, які часто виникають на ґрунті недостатньої турботи про суспільне благо.
По-друге, волонтерство приносить у соціальну сферу нові, як правило, творчі та сміливі ідеї щодо вирішення найгостріших і найскладніших проблем. Тому саме завдяки йому безвихідні, на перший погляд, ситуації знаходять своє вирішення.
По-третє, волонтерство – це спосіб, за допомогою якого кожний представник суспільства може брати участь у покращенні якості життя.
По-четверте, це механізм, за допомогою якого люди можуть прямо адресувати свої проблеми тим, хто здатний їх вирішити.
Волонтерська робота допомагає людям досягти більшого впливу на власне життя. Зокрема участь у волонтерській діяльності людей, які самі потребують допомоги (самотні пенсіонери, люди з особливими потребами, малозабезпечені, люди з алкогольною та наркотичною залежністю в минулому тощо), зарекомендувала себе як шлях, що допомагає їм змінити своє життя на краще. Допомагаючи іншим, вони стають упевненими у своїх силах, здібностях, опановують нові навички та встановлюють нові соціальні зв'язки. Також волонтерство дає змогу людині знайти себе та привнести у своє життя ті цінності та звички, які дозволять їй мати здорове, продуктивне й насичене життя.
У незалежній Україні розвиток волонтерського руху датується початком 90-х років XX ст., коли було створено службу під назвою „Телефон Довіри”, де працювали волонтери (доброчинний Телефон Довіри в Одесі).
Із 1992 року в Україні починає активно розвиватися мережа соціальних служб для молоді (нині – центрів соціальних слуб для сім’ї, дітей та молоді). Головна мета їхньої діяльності – реалізація державної молодіжної політики та завдань, окреслених у Декларації „Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” (15.12.1992, № 2859) і Законі Україні „Про сприяння становленню та соціальному розвитку молоді в Україні” (05.02.1993, № 2998-ХІІ). Саме створення центрів соціальних служб для молоді (нині – центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді) спричинило активний розвиток волонтерського руху.
Їхній тодішній кадровий склад був невеликим, а об’єм соціальних програм та проектів, які необхідно було реалізовувати, був таким, що вимагав залучення добровільних помічників. Лише соціальна служба для молоді м. Києва в 1997 році нараховувала близько двох тисяч волонтерів з числа учнівської та студентської молоді. При соціальних службах у всіх областях України створювалися волонтерські молодіжні загони.
У цей період активно здійснювалася підготовка волонтерів до реалізації різних вузькоспеціалізованих програм, а саме: робота з безпритульними, соціально-педагогічна підтримка дітей та молоді з особливими потребами, консультування у службі „Телефон Довіри”, просвітницька профілактична діяльність з найгостріших проблем – наркозалежності, ВІЛ/СНІДу, ІПСШ, тютюнопаління та зловживання алкоголем тощо.
Праця волонтерів була суттєвою допомогою соціальним педагогам та соціальним працівникам.
У цей період поряд з державними організаціями, які залучають до діяльності волонтерів, починають створюватися громадські організації, метою діяльності яких є об’єднання та координація зусиль у справі сприяння розвитку волонтерського руху в Україні та захисту законних інтересів своїх членів.
Однією з перших таких організацій був Всеукраїнський громадський центр „Волонтер”, заснований на початку 1995 року та юридично зареєстрований 1998 року (зареєстровано Міністерством юстиції України 16 грудня 1998 року, рішення №1104).
Основними завданнями ВГЦ „Волонтер” є:
-       сприяння розвитку волонтерського руху в Україні;
-       здійснення та захист прав і свобод, задоволення соціальних та культурних інтересів громадян – членів Центру;
-       сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні;
-       створення умов для саморозвитку членів Центру як особистостей, членів суспільства, громадян України;
-       вивчення та обробка кращого міжнародного та вітчизняного досвіду з питань волонтерського руху;
-       визначення засад волонтерського руху в Україні, участь у розробці нормативно-законодавчої бази з цього питання.
Заслуговують на увагу зусилля Центру „Волонтер” в об’єднанні різних секторів українського суспільства для привернення уваги до досягнень та проблем волонтерського руху в Україні.

 У 1991-1992 роках у зв’язку з розвитком соціально-педагогічної роботи все активніше почали говорити про важливість волонтерства в суспільстві.

 Волонтерська діяльність – індивідуальна чи колективна – це спосіб підтримки, піклування, надання допомоги членам громади; взаємодії між людьми для спільного вироблення нових шляхів вирішення проблем, які виникають. Воно створює можливості для навчання та розвитку впродовж життя кожної людини.

 У Законі України „Про соціальні послуги” зазначається, що волонтер – це фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно корисний характер.

 Як показує здійснений нами історичний аналіз, для України така благодійна діяльність – явище не нове. Адже підгрунтям для розвитку волонтерства стали милосердя, благодійність, альтруїзм, гуманізм, небайдужість до сторонніх проблем, які були здавна притаманні українцям.

Волонтерська робота молодіжних груп спрямована, як правило, на найболючіші проблеми, що існують в українському суспільстві. Типові види діяльності волонтерів у соціальній сфері – це догляд за хворими, людьми похилого віку та інвалідами, які перебувають вдома і у спеціалізованих установах, догляд за вмираючими в хоспісах, робота з ув'язненими у в'язницях, колоніях і допомога їм після виходу з ув’язнення, робота з дітьми та молоддю в дитячих садках, школах, групах вільного часу, молодіжних клубах, допомога представникам етнічних меншин через консультування та відповідний супровід, допомога бездомним і безпритульним, збір коштів тощо.
Участь молоді у волонтерському русі дає їй змогу зробити особистий внесок у розв’язання соціальних проблем, самореалізуватися через ініціювання проектів і програм соціально-педагогічної спрямованості.
Нині організація роботи волонтерів у державних і громадських організаціях виходить на якісно новий рівень. Порівняно з минулими роками, актуалізується питання менеджменту волонтерських програм, відпрацьовуються механізми залучення волонтерів до різних напрямів соціально-педагогічної діяльності. У деяких громадських організаціях серед співробітників є людина, яка займає посаду „менеджер волонтерів”. Цей спеціаліст повністю відповідає за набір, підписання угоди, постановку завдань і відслідковування результатів діяльності волонтерів.
Так, 2000 року за підтримки Дитячого Фонду ООН в Україні – ЮНІСЕФ Всеукраїнським громадським центром „Волонтер” проведена Всеукраїнська конференція „Перспективи розвитку волонтерського руху на порозі ХХІ століття”. Конференція, присвячена проблемі волонтерства, відбулася вперше в Україні.
Учать у конференції взяло понад 150 осіб, а саме: викладачі вузів, дослідники, політики, спеціалісти-практики, які досліджують проблеми волонтерського руху в Україні та країнах Заходу, працівники соціальних служб для молоді, які реалізують соціальні програми, залучаючи добровільних помічників, організаторів волонтерського руху, та лідери волонтерських загонів державних, громадських та приватних організацій.
Як результат – спеціалістами Всеукраїнського громадського центру „Волонтер” спільно з учасниками було розроблено Стратегічний план дій для волонтерів, які працюють у сфері надання соціальної допомоги дітям, підліткам та молоді та складено лист-звернення до Президента України з проханням підтримати волонтерський рух в Україні.
На 52-ій Генеральній Асамблеї ООН було проголошено 2001 рік Міжнародним роком волонтерів. На Асамблеї було прийнято рішення закликати уряди держав, громадські, волонтерські, урядові та неурядові організації до співробітництва в цій галузі та окреслити шляхи поліпшення роботи, співробітництва та популяризації волонтерського руху.
На виконання рішення Асамблеї ООН та завдяки зусиллям організаторів та учасників конференції „Перспективи розвитку волонтерського руху на порозі ХХІ століття” 22 березня 2001 року вийшло Розпорядження Президента України (№ 67/2001-рн) „Про організацію проведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів”.
Відповідно до Розпорядження, було створено Національний комітет із проведення заходів щодо Міжнародного року волонтерів 2001, до якого були залучені громадські організації, які працюють з волонтерами, представництво ООН в Україні, міжнародні організації, державні, комерційні структури, фонди-донори.
 На сьогодні волонтерською допомогою користуються майже всі державні соціальні установи та неурядові організації.
На всеукраїнському рівні запроваджуються щорічні конкурси, спрямовані на визнання праці добровольців та відзначення найкращого досвіду волонтерської діяльності. Державний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з 2001 року проводить конскрус „Волонтер року”, де відзначають добровільних помічників працівників цієї мережі. Серед громадських організацій слід відзначити подібний конкурс, ініційований Центром волонтеріату „Добра воля”.
За часів незалежності України державою видано низку нормативно-законодавчих актів щодо підтримки та розвитку волонтерського руху, зокрема у Законах України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” (від 21.06.2001, № 2558-III), „Про соціальні послуги” (вiд 19.06.2003, № 966-IV), добровільна праця волонтерів визнається як необхідна та суспільно корисна. 10 грудня 2003 року прийнято постанову Кабінету Міністрів України „Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг” (від 10.12.2003, № 1895).
23 квітня 2003 року Кабінетом Міністрів України було видано Розпорядження „Про утворення Координаційної ради з питань розвитку та підтримки волонтерського руху” (23.04.2003 р., № 225).
На місцевому рівні в 90 рр. ХХ ст. створюються умови для активного розвитку волонтерства. Зокрема у 1998 році наказом № 223 від 6 лютого було упроваджене Розпорядження Київської міської державної адміністрації „Про підтримку добровільної волонтерської суспільно корисної діяльності молоді м. Києва у соціальній сфері”. Подібні розпорядження існують у більшості міст України.
Отже, сьогодні в кожній області, кожному місті та майже кожному селищі нашої держави є хоча б одна група волонтерів, що свідчить про визнання українським суспільством значущості волонтерської діяльності та повернення до християнських цінностей милосердя та благодійності. Це ще раз засвідчує те, що милосердя та благодійність залишаються незмінними атрибутами життя людини в сучасних соціокультурних умовах.

 

Список використаних джерел
  1. Лях Т. Л. Волонтерство як суспільний феномен / Т. Л. Лях // Проблеми педагогічних технологій : зб. наук. пр. / Волинський державний університет імені Лесі Українки. – Луцьк : Волинський академічний дім, 2004. – Вип. 3-4. – С. 139–144.
  2. Лях Т. Л. Історичні засади соціально-педагогічної діяльності волонтерів за кордоном / Т. Л. Лях // Волонтерство як ресурс соціальної роботи у громаді : зб. ст. міжнар. наук. конф. для студ. та аспір. „Обличчя соціальної держави” в рамках проекту „Покращення якості соціальних послуг дітям та сім’ям у громаді”, (Київ, 22–23 берез. 2006 р.) / [упор. Т. Л. Лях ; передм. Т. П. Басюк]. – К. : Християнський дитячий фонд, 2006. – С. 61–70.
  3. Лях Т. Л. Соціально-педагогічна діяльність студентських волонтерських груп: дис. … канд. пед. наук : 13.00.05 / Лях Тетяна Леонідівна. – К., 2009. – 304 с.
  4. Лях Т. Л. Сучасні тенденції розвитку волонтерських організацій в Україні / Т. Л. Лях // Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість : зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., (Київ, 22–23 квіт. 2002 р.) : [у 2 т.] / [за ред. М. І. Шкіля та ін.]. – К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2002. – Т. 1. – С. 122–124.
 

 

Прокоментувати цей запис
Тут ще немає коментарів

 

Введіть код, який вказаний на зображенні



 

e-mail: ten_z@ukr.net

м. Київ,
вул. Довженка, 2, кім. 53
(у приміщенні Київського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді)